судовий

-а́, -е́.

1) Прикм. до суд 1-4). Судовий вирок.

••

Судові́ пала́ти іст. — у судовій системі Росії 1864-1917 рр. – інстанції, вищі відносно окружних судів, що створювалися зазвичай на території декількох губерній.

Судови́й поєди́нок іст. — у Сер. віки в Європі – спосіб вирішення суперечок (доведення звинувачення); полягав у збройному єдиноборстві сторін або їх представників перед судом. || Признач. для ведення суду. || Яким відає суд. || Який служить у суді. || у знач. ім. судови́й, -во́го, ч., заст. Те саме, що судови́к. Судовий виконавець.

2) Стос. до судочинства.

••

Судова́ експерти́за — дослідження, що проводиться експертом у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, для встановлення за матеріалами кримінальної, цивільної або арбітражної справи фактичних даних та обставин.

Судова́ медици́на — застосування медичних знань та медичної практики відносно вирішення юридичних проблем.

Судове́ пра́во — а) право, що створюється судовими прецедентами, судовою практикою, рішеннями конституційних судів та іншими судовими актами; б) сукупність норм, які регулюють судоустрій та судочинство. || Уживається в складі назв ряду дисциплін, які відіграють допоміжну роль у судовому процесі та слідстві. Судова хімія.